Конкурсна робота.Діяльність М.Грушевського

«Михайло Грушевський – взірець для української молоді»

 

 

Робота студента

Куп’янського автотранспортного коледжу

Ляшенка Вадима

 

У моїй пам’яті глибоко засіла приписувана Михайлу Грушевському цитата: «Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна» і у моїй свідомості вона перекликається з словами великого Кобзаря – Тараса Шевченка: «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що прокляну святого Бога, за неї душу погублю». Для мене, молодої людини, громадянина, дуже близькі і зрозумілі ці почуття до України, мрії про її щасливе майбутнє. Хоча я навчаюся в технічному навчальному закладі, але захоплююся історією свого народу. Багато прочитав історичних фактів, легенд, міфів, але чіткого уявлення про минульщину не мав. Лише тоді, коли зміг прочитати «Історію України-Русі», мої знання з історії України «розклалися по полицям». Його десятитомна історія, написана українською, - це монумент ерудиції, справжня  енциклопедія досліджень цілого покоління українських, російських, німецьких та польських вчених. Цією працею Грушевський дав своєму народові наукову базу його національної ідеології.

Михайло Сергійович Грушевський - український історик, один з головних лідерів українського буржуазно-націоналістичного руху.

Наукове значення його праць обмежене тенденційністю у доборі й узагальненні фактів, націоналістичною інтерпретацією джерел, він вважав національну проблему головною в історії, твердив, що національні інтереси вищі за класові, а класова боротьба заважає боротьбі за національні інтереси. Формування української народності він відносив не до XIV-XV ст., а до IV ст. і твердив, що Київська Русь належить тільки історії України і не була спільною колискою української, російської і білоруської народностей.

Грушевський зробив величезну справу для відродження українського народу, ця велика постать залишила глибокий слід у національній самосвідомості українців. Це була людина, віддана народу, без користолюбства, яке ми, на жаль, бачимо зараз у представників сучасної політичної верхівки. Значною мірою це був ідеаліст та романтик, у якого, на жаль, не було розуміння організованого захисту революції.

Діяльність Грушевського і його  наукова спадщина завжди зазнавали гострої критики з боку радянського режиму. Якщо у 1930-х Грушевського переслідували за боротьбу з радянською владою у минулому і небажання освоювати марксистський метод, то у повоєнний час найбільшою загрозою для режиму стала його історична концепція. Розгортання національно-визвольного руху у роки горбачовської «перебудови» висунуло ідеї і постать Грушевського на передній план.

Я повністю погоджуюся з оцінкою Грушевського міністром закордонних справ УНР О. Шульгіним: «Великих людей судять за іншими мірками, ніж простих смертних, до них висувають більше вимог… їм не пробачають нічого того, що пробачають звичайній людині». Висвітлити трагедію Грушевського, яка тісно пов’язана з трагедією України, - це одне з завдань майбутніх істориків і його біографів.

«У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі інтереси України і її трудового народу.» - ці слова, сказані Михайлом Сергійовичем на початку XX століття, на превеликий жаль, не втратили актуальності.

Тому кому ж, як не нам, сучасній молоді, нащадкам наших великих прабатьків, втілювати їх мрію в життя? Кожен з нас повинен на своєму місці добросовісно навчатися, наполегливо працювати, вірно служити на благо нашої Батьківщини – неньки-України!